Винесення вироку ст 70 КК України

Кримінальний кодекс передбачає призначення покарання за сукупністю вироків. Така відповідальність настає, якщо особа, будучи засудженим, який відбував покарання вчинила новий діяння. Особливості застосування покарання у таких випадках закріплені в ст. 70 КК РФ. У новій редакції норми встановлені межі санкцій, які можуть бути поставлені громадянину.

Зміст статті

При призначенні покарання за сукупністю вироків до санкції, розрахункової за останнім вироком, повністю або частково додається неотбытая частину покарання за попереднім вироком.

В остаточному варіанті покарання, якщо воно м’якше, ніж тюремне ув’язнення, може бути більшою граничного строку/розміру, встановленого частиною Загальної кодексу. Ця вимога закріплена у 2 частині ст. 70 КК РФ.

Остаточне покарання у вигляді тюремного ув’язнення не повинно бути більше 30 років. Виняток передбачено для випадків, встановлених у 5 частини статті 56 КК.

Остаточне покарання повинно перевищувати санкцію, встановлену за вчинений злочин, і невідбуту частину за попереднім вироком.

Додавання додаткових покарань здійснюється в порядку, визначеному частиною 4 статті 69.

Ст. 70 КК РФ з коментарями

Перед вменением суб’єкту санкції за сукупністю вироків необхідно встановити, яку частину додаткового або основного покарання він реально не відбув за минулим постановою суду. Відповідні дані наводяться у вступній частині нового рішення.

При застосуванні положень ст. 70 КК РФ застосовується принцип повного або часткового складання невідбутої частини минулого постанови і санкції, призначеної за нового злочину.

Умови

Застосування ст. 70 КК допускається, якщо:

• Покарання (основне чи додаткове) за минулим постанови не отбыто.
• При вчиненні нового діяння протягом строку умовного засудження.
• Була надана відстрочка відбування покарання чоловікові — єдиному батькові дитини до 14 років, жінці вагітною або має малолітніх утриманців.

Неотбытая частина

Нею вважається:

• Частина реального тюремного ув’язнення, решта на момент затримання громадянина і приміщення його під варту за новий злочин.
• Період, на який особа умовно звільняється достроково.
• Весь термін, поставлений при умовному покаранні.
• Період відстрочки, призначений згідно з статтею 398 КПК і 82 нормою КК.

Межі сукупності

У ст. 70 КК вказано максимальний термін, на який особа може приговариваться до тюремного ув’язнення. Він становить 30 років (частина 4 статті 56).

Це означає, що до суб’єкту, не отбывшему за попереднім вироком 15 років, засудженому за нове діяння на 20 років в’язниці, не може застосовуватися правило повного приєднання санкцій. В іншому випадку остаточний термін буде більше 30 років.

Разом з тим ст. 70 КК встановлює, що підсумкове покарання повинно перевищувати та невідбуту частину, і розмір нової санкції.

Важливий момент

Винесення вироку закінчується його публічним проголошенням. Відповідно, положення ст. 70 КК застосовуються також тоді, коли нова постанова суду не набрала чинності на момент здійснення громадянином нового посягання.

Відповідне пояснення наводиться у пленарному постанові ВС № 2 від 2007 р.

Виправні роботи

Якщо особі було призначене таке покарання за кількома вироками, то приєднуватися можуть лише строки таких робіт. Суд, призначивши за останнім посягання таку санкцію із зверненням стягнення у відсотках на заробіток засудженого, повністю або частково приєднує невідбуту частину за попереднім вироком, зберігаючи колишній розмір утримання.

Додаткові санкції

При приєднанні додаткових покарань судової інстанції необхідно керуватися положеннями 4 частини статті 69. При цьому необхідно врахувати один нюанс.

Якщо основне покарання було отбыто, а додаткове ще немає, але громадянин вчинив новий посягання, покарання за новим вироком буде призначено за сукупністю. Від первісного постанови буде приєднана частково або повністю неотбытая частина додаткової санкції.

Заліки термінів

Терміни відбування остаточно зарахований покарання, визначеного згідно з частиною 5 статті 69 і ст. 70, обчислюються з дати винесення останнього вироку. При цьому зараховується час перебування під вартою у цій справі.

При приєднанні санкції, розрахункової з першою постановою, яку судова інстанція постановила вважати умовною, до покарання, призначеного за новий злочин, в остаточний термін зараховується період перебування суб’єкта під вартою в порядку заходів затримання, припинення, якщо вони застосовувалися.

Додатково

На практиці мають місце випадки, коли при розгляді справи встановлено, що засуджений причетний і до інших злочинів. При цьому деякі з них були вчинені до, а інші – після винесення першого вироку.

У таких ситуаціях по другому постановою спочатку призначається покарання за сукупністю діянь, що мали місце раніше, потім застосовуються правила 5 частини 69 статті. Після цього ставиться покарання за сукупністю злочинів, що мали місце після прийняття початкового вироку.

Остаточну санкцію суд призначає вже за сукупністю вироків, тобто за правилами статті 70.

Якщо за другим вироком було поставлено умовне засудження за посягання, вчинений до винесення першого постанови, за яким також була призначена умовна санкція, у резолютивній частині нового акта має бути вказівка на самостійність відбування встановлених санкцій. Це пов’язано з тим, що випробувальний період, передбачений в таких випадках, не вважається покаранням. Відповідно, він не може більше поглинатися тривалим випробувальним терміном. Його також не можна ні частково, ні повністю скласти з новим покаранням.

Висновок

Як показує практика, положення статті 70 можуть застосовуватися до осіб, які вчинили різні діяння. Суди, однак, рідко стикаються з проблемами при призначенні санкцій за сукупністю вироків. В законодавстві досить чітко визначені правила поставлення покарань. Крім того, інстанції приймають до уваги пояснення ВС.

Источник: http://bizreview.com.ua/st-70-kk-rf-priznachennya-pokarannya-za-sukupnistyu-virokiv/

Лист Апеляційнийного суду від 01.09.2013 Узагальнення судової практики застосування законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності або від кримінального покарання

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1. Загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності

На виконання завдання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ апеляційним судом міста Києва проведено узагальнення судової практики застосування законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності або від кримінального покарання розглянутих місцевими судами міста Києва та апеляційним судом м. Києва у 2011 — 2012 роках.

Звільнення від кримінальної відповідальності — це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру.

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується такими моментами:

— не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється);

— до винного не застосовується покарання;

— через відсутність обвинувального вироку особа, звільнена від кримінальної відповідальності вважається такою, що не має судимості.

Звільнення від кримінальної відповідальності в контексті цього правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину.

У даному випадку КК виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально — караного діяння, а тому передбачені розділом IX Особливої частини КК підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК.

Кримінальний кодекс України передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

— у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України);

— за примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України):

— передачею особи на поруки (ст. 47 КК України);

— зміною обстановки (ст. 48 КК України):

— закінченням строків давності (ст. 49 КК України)

Статтями 7 — 111 Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції 1960 року) визначено спеціальний порядок закриття кримінальних справ у зв’язку із звільненням від кримінальної відповідальності, а саме прокурор (а також слідчий за згодою прокурора) за наявності підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Згідно з частинами 2 — 4 ст. 71 КПК України (1960) до направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз’яснено сутність обвинувачення, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та повідомлено про право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

У разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у ч. 1 ст.

71 КПК України, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника із цією постановою, а також за їх вимогою з усіма матеріалами справи та роз’яснити їх права, передбачені КПК.

Такі кримінальні справи можуть бути закриті судом як при попередньому розгляді справи, так і після їх розгляду в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 248 КПК України (1960) за наявності визначених у законі обставин (ст. 6, ч. 1 ст.

7, статті 71, 72, 8, 9, 10, 111 КПК) суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

Якщо під час судового розгляду справи будуть установлені вказані підстави для її закриття, суд відповідно до ч. 1 ст. 282 КПК, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя-постановою закриває справу.

У випадку, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, вона має бути розглянута у судовому засіданні в загальному порядку, із проведенням судового слідства, повинні бути з’ясовані всі визначені законом питання; зокрема, необхідно роз’яснити обвинуваченому підставу звільнення його від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави (ч. 2 ст. 71 КПК); з’ясувати, чи відшкодовано завдану злочином шкоду; заслухати думку учасників процесу з цього приводу, тощо. Тільки після цього, в разі наявності законних підстав та за відсутності заперечень з боку зазначених осіб, справу може бути судом закрито, а особу звільнено від кримінальної відповідальності.

Наведений порядок звільнення від кримінальної відповідальності діяв у період часу, за який проведено узагальнення (2011 — 2012) роки.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності врегульовано також положеннями ст. ст. 285 — 289 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 2012 року ( N 4651-VI).

2. Аналіз статистичних даних щодо розглянутих справ у випадках звільнення від кримінальної відповідальності (2011 — 2012 роки)

У 2011 році в провадженні місцевих судів м. Києва перебувало 9014 кримінальних справ щодо 11994 осіб, з постановленням вироку, було розглянуто 6066 кримінальних справ, з яких звільнено від покарання 3076 осіб, у тому числі з випробування на підставі ст. 75 — 79 КК України 2981 та внаслідок акта амністії — 6 осіб.

Окрім того, у 2011 році на розгляд до судів загальної юрисдикції міста Києва надійшло 7630 постанов про звільнення від кримінальної відповідальності, з них розглянуто 7287, задоволено 7177.

У тому числі про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (щодо невстановлених осіб, які вчинили злочин, ч. 3 ст.

111 КПК) у 2011 році розглянуто 6830 постанов, з яких задоволено 6758.

Місцевими судами м.

Києва, звільнено від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки 28 осіб (відмовлено — 6), у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим 59 осіб, в зв’язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації 16 осіб (відмовлено — 3), в зв’язку з дійовим каяттям 7 осіб, в зв’язку із закінченням строків давності — 100 (відмовлено 14), всього звільнено 215, відмовлено у звільненні 23 особам.

У 2012 році в провадженні місцевих судів м. Києва перебувало 12212 кримінальних справ, з постановленням вироку розглянуто 6977 кримінальних справ, з яких 3746 осіб звільнено від покарання та від відбування, у тому числі 3672 особи звільнено від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 — 79 КК України, з яких 29 осіб внаслідок амністії.

Також, на розгляд місцевих судів надійшло 4668 постанов про звільнення від кримінальної відповідальності, з них розглянуто 4770, у тому числі задоволено 4663, повернуто 107.

Звільнено від кримінальної відповідальності 266 осіб (25 відмовлено у звільненні від кримінальної відповідальності), у тому числі: внаслідок зміни обстановки 30 осіб (відмовлено 6), в зв’язку з дійовим каяттям 3 особи (відмовлено 1), у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим 45 осіб (відмовлено 2), в зв’язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації 8 осіб (відмовлено 1), у зв’язку із закінченням строків давності — 101 (відмовлено 8).

3. Практика розгляду судами справ про звільнення осіб від відповідальності із закриттям справ із нереабілітуючих підстав:

Узагальнення засвідчило, що суди в основному дотримуються правових підстав та встановленого кримінально-процесуальним законом порядку звільнення від кримінальної відповідальності, проте деякі суди допускали порушення закону, на яких варто зупинитися.

а) звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, в зв’язку в дійовим каяттям (ст. 45 КК України)

Відповідно до вимог ст. 45 КК України, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

У 2011 році на підставі ст. 45 КК України місцевими судами звільнено 7 осіб; у 2012 році 3 (відмовлено 1). Апеляційним судом міста Києва на підставі ст. 45 КК України у 2011 році звільнено одну особу. У 2012 році такі рішення апеляційним судом не приймалися.

такої категорії справ, поширеною помилкою судів при прийнятті рішень щодо звільнення особи від відповідальності на підставі ст.

45 КК України є винесення судами рішення без з’ясування: чи мало місце діяння, яке поставлено особі за провину, чи містить воно склад злочину і чи винна особа в його вчиненні.

Рішення постановлюються без дослідження доказів та їх оцінки, суди не перевіряють наявність підстав передбачених Кримінальним кодексом для звільнення від кримінальної відповідальності.

У постановлених рішеннях не наводиться належної мотивації, доказів та умов, з урахуванням яких, суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності.

Наведені помилки встановлювалися при перегляді в апеляційному порядку, постановлених рішень у 2011 — 2012 роках та були підставами для їх скасування.

Для звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов’язковими наявність всіх умов дійового каяття, передбачених ст. 45 КК України, і за відсутності однієї з них, звільнення особи неможливе.

Через недотримання вказаних вимог кримінального закону скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 16 липня 2012 року, якою кримінальну справу по обвинуваченню Я. М. М. та Г. О. М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 204 КК України закрито на підставі ст.

45 КК України. Рішення про скасування вказаної постанови апеляційний суд мотивував тим, що у постанові суд не навів докладних та переконливих мотивів, які б беззаперечно свідчили про те, що Я. М. М.

активно сприяв розкриттю злочину, надав органам дізнання та досудовому слідству допомогу, сприяв викриттю інших учасників злочину. Також поза увагою суду залишено те, що Г. О. М.

у своїх показаннях на досудовому слідстві свою вину у вчиненні злочину визнавав частково, заперечував вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, а тому на думку колегії суддів не має підстав вважати, що він щиро розкаявся у вчиненому.

Скасовуючи постанову Святошинського районного суду м. Києва від 7 грудня 2011 року про закриття кримінальної справи та звільнення від кримінальної відповідальності Ш. О. П. за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК У на підставі ст.

45 КК України, апеляційний суд в ухвалі від 22 лютого 2012 року (Ухвала N 11/2690/364/2012) вказав, що згідно матеріалів справи Ш. О. П. не відшкодував завдану злочином шкоду в розмірі 10000 грн., тобто підстав для застосування ст.

45 КК України у суду не було.

Источник: http://www.document.ua/uzagalnennja-sudovoyi-praktiki-zastosuvannja-zakonodavstva-p-doc166834.html